Існують три 1 грудня.
1 грудня 1991.
Країна сказала, що хоче бути країною, і вручила себе комуністам. Країна почала мріяти про самостійне життя, але не захотіла підтримати нікого, хто за цю країну боровся, сидів у тюрмі чи заплатив своєю свободою за те, аби совєтський бидлочєловєк отримав паспорт із тризубом. Так почався відлік найгіршої країни в Європі – країни, яка всю свою державотворчість просрала на самому старті, обравши ребрендинг УРСР замість народження нової країни.
1 грудня 2013.
Євромайдан. 22 роки багатовекторних манівців і побудови незнищенного олігархату нарешті призвели до усвідомленого вибору. Антирадянські люди (молодь) сказала своїй плебеїзованій країні, що далі так не можна. Прогресивна частина країни прокричала на весь світ, якою вона НЕ хоче бути. Почалася антиросійська революція, спрямована проти росії як центру українського життя. Вона спізнилася на 22 роки. Вона триває досі. Бо довбануті сограждани досі не можуть нічого догнати.
1 грудня 2024.
Шаленого прозріння стільки ж багато, скільки й шаленого неадеквату й пропащості. Суспільство по-лев’ячи бореться. Система збагачення й самодурства по-гієнячи залізобетонується. Кривосуддя по-вовчому скалиться. Притомні наверстують упущене, непритомні живляться божою росою з марафонів. Усіх стало багато: і героїв, і покидьків. Рішень позитивних уже нема. Є лише надія бодай на чомусь спинити цю вакханалію, щоб віддихатися і спробувати прикинути, як жити далі.
